2. ДСТУ 8302:2015. Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання / Нац. стандарт України. – Вид. офіц. – [Уведено вперше ; чинний від 2016-07-01]. – Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 17 с. 
Цей стандарт є регламентуючим документом для оформлення бібліографічних посилань та бібліографічних списків посилань у наукових роботах.
Стандарт призначено авторам творів, видавцям, фахівцям редакцій засобів масової інформації, інформаційних центрів тощо.
Він установлює види бібліографічних посилань, правила та особливості їхнього складання й розміщення в документах. 
Стандарт поширюється на бібліографічні посилання в опублікованих і неопублікованих документах незалежно від носія інформації.  

Складання списку літератури до наукової роботи

Складання списку використаної літератури до наукової роботи є її важливою складовою частиною. Список показує джерелознавчу базу дослідження, відображає компетентність та вміння автора вести роботу з підбору і аналізу літератури, вказує, які відомості були запозичені з інших публікацій.

Складання списку – тривалий процес, що починається з моменту визначення теми наукової роботи.

Головну допомогу в пошуку необхідної літератури надають бібліотечні каталоги та картотеки. В першу чергу науковецьчистудент працює з довідково-бібліографічним апаратомнаукових бібліотек свого міста. Слід пам’ятати і про те, що на сайтах провідних бібліотек України та зарубіжжя представлені електронні каталоги, яківідображають їхніфонди. Робота з ними дає можливість значно розширити коло виявлених джерел до вибраної теми наукової роботи.

Допомогу в пошуку літератури нададуть також довідкові видання, бібліографічні покажчики, реферативні журнали.

Список літератури до наукової роботи – це реєстр використаних джерел за темою дослідження у якнайширшому значенні. Тому не слід обмежуватися лише цитованою літературою. У список варто включати усі матеріали, які були прочитані, переглянуті, проана­лізовані. Бажано виявляти джерела якомога повніше, пам'ята­ючи, що бібліографічний список до науковоїроботи– це підсумок вивченняпроблеми і передумова подальших наукових досліджень.

Результатом роботи з каталогами, картотеками, довідковими, бібліографічними та реферативними виданнями повинна стати особиста алфавітна картотека, яка містить картки з бібліографічними записами видань, що мають відношення до теми. Картотека може бути картковою або електронною.

При ознайомленні з кожним джерелом бібліографічні дані перевіряються і уточнюються.

1. Бібліографічне оформлення списку

Бібліографічний запис– це розгорнута бібліографічна характеристика видання (твору, документального джерела), в якій бібліографічний опис доповнений тими чи іншими елементами.Бібліографічний запис вважається найпоширенішою формою бібліографічної інформації. До складу бібліографічного запису входять заголовок бібліографічного запису і бібліографічний опис, доповнений класифікаційними індексами, предметнимирубриками, анотацієючи рефератом, довідками про додаткові бібліографічні записи,джерелом виявлення публікації,датою завершення обробки документа і іншими відомостями.Ступінь повноти бібліографічного запису визначається цілями і задачами наукової роботи.

Бібліографічний опис– множина записаних за певними правилами бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Іншими сло­вами – це сукупність даних про документ (його частину або групу документів), що дозволяють ідентифікувати ви­дання, а також отримати уявлення про його зміст, читаць­ке призначення, обсяг, довідковий апарат тощо.

Бібліографічний опис документів здійснюється за:
ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 "Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання", який набув чинності з 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису, в т. ч. і бібліографічних списків до наукових робіт.

Слова і словосполучення скорочуються відповідно до:
ДСТУ 3582–97 "Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила";
ГОСТ 7.12–93 "СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила";
ГОСТ 7.11–78 "СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании".

При складанні бібліографічного опису творів друку з метою використання як бібліографічного посилання на літературу в тексті або для списку літератури варто дотримуватися стандартної послідовності у розміщенні елементів і частин конкретного опису.

Об’єктами складання бібліографічного опису є всі види опублікованих (в т. ч. депонованих) і неопублікованих документів на будь-яких носіях – книги, серіальні та інші ресурси, що продовжуються, нотні, картографічні, аудіовізуальні, образотворчі, нормативні і технічні документи, мікроформи, електронні ресурси, інші тримірні штучні та природні об’єкти; складові частини документів; групи однорідних та різнорідних документів.

Області опису складаються з елементів, які поділяються на обов’язковіі факультативні. Обов’язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять в будь-якому описі. Факультативні елементи містять бібліографічні відомості, які дають додаткову інформацію про документ. Їх слід або застосовувати в кожному описі бібліографічного списку, або зовсім не вживати.

Області і елементи наводять в установленій послідовності, про що йтиметься нижче.

Пунктуація в бібліографічному описі виконує дві функції – звичайних граматичних розділових знаків та розділових знаків, що мають розпізнавальний характер для областей та елементів бібліографічного опису (знаки приписаної пунктуації, тобто умовні розділові знаки). Приписана пунктуація передує елементам та областям опису або завершує їх. Як знаки приписаної пунктуації виступають розділові знаки та математичні знаки:

. -   крапка і тире

.      крапка

,     кома

:      двокрапка

;      крапка з комою

…    три крапки

/      навкісна лінія

//     дві навкісні лінії

( )   круглі дужки

[ ]   квадратні дужки

+     знак плюс

=    знак рівності

В кінці бібліографічного опису ставиться крапка.

Головним джерелом інформації є елемент документа, який містить основні відомості про нього – титульний лист, титульний екран, етикетка, наклейка, конверт, контейнер і т. д.

Бібліографічні відомості наводять в описі у тому вигляді, в якому вони наведені в джерелі інформації. Якщо необхідні дані відсутні, їх беруть з різних частин документа (зворотний бік титульного листа та ін.), формулюють на основі аналізу всього документа або запозичають з різних джерел поза документом (бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики, довідники і т. д.) та наводять у квадратних дужках.

Мова бібліографічного опису відповідає мові вихідних відомостей документа.

З метою забезпечення компактності бібліографічного опису застосовують скорочення слів і словосполучень згідно з вищезгаданими стандартами.

Скороченню підлягають різні частини мови, проте не скорочуються прізвища, назви документів (крім окремих випадків) та коли скорочення впливає на зміну значення (змісту) слова; слово, яке складається з однієї літери; географічні та інші назви.

При складанні бібліографічного опису додержуються норм сучасної орфографії.

Числівники, як правило, наводять в тому вигляді, як вони наведені в джерелі інформації, тобто римськими або арабськими цифрами. Але римські цифри і числівники у словесній формі замінюють арабськими цифрами при позначенні кількості актів або дій сценічних творів; класів чи курсів навчальних закладів; порядкових номерів видання; порядкових номерів музичних творів; дат виходу документа; номерів (випусків) багаточастинного документа.

Застосовуються однорівневий та багаторівневий бібліографічний опис документа:

- однорівневий – опис однотомного чи окремого тому (випуску) багатотомного або серіального документа;

- багаторівневий – опис багатотомних чи серіальних видань в цілому.

Однорівневий бібліографічний опис складається із перелічених нижче областей, які включають обов’язкові та факультативні елементи, наведені в приписаній послідовності і з приписаною пунктуацією. Факультативні елементи виділені курсивом.

Звертаємо увагу на те, що в пропонованому переліку опис починається з назви документа, а не його автора (авторів), оскільки цей елемент опису є необов’язковим. Ми ж самі при описі документів для каталогів, бібліографічних покажчиків і т. д. традиційно розпочинаємо опис з наведення автора або першого автора при наявності кількох авторів. Рекомендуємо це робити і укладачам списків використаної літератури до наукових робіт.

Багаторівневий бібліографічний опис застосовують для опису багаточастинних документів – багатотомних і серіальних.

В загальній частині (перший рівень) наводять відомості, характерні для всіх чи більшості томів (випусків, номерів) багаточастинного документа.

На другому рівні наводять відомості, що відносяться до окремої фізичної одиниці – тому (випуску, номера).

Багаторівневий опис багаточастинного документа складають за правилами однорівневого опису із урахуванням його особливостей.

Аналітичний бібліографічний опис.Опис складової частини документа складають за такою схемою та за нормами складання однорівневого бібліографічного опису:

Відомості про складову частину документа // Відомості про джерело, з якого виокремлено частину. – Відомості про місцезнаходження складової частини в документі. – Примітки.

2. Систематизація літератури в списку

Згідно з вимогами Державного стандарту України, рекомендовано систематизувати та класифікувати всю літературу, використану при написанні наукової роботи, у та­кій послідовності:

1. Джерела
Неопубліковані (архівні джерела, архівні фонди бібліотек) подаються за алфавітом; опубліковані – за хронологією.

2. Література до теми наукової роботи
Вітчизняна – за хронологією або за тематично-предметним принципом; зарубіжна (іноземними мовами) – за хронологією.

3.Статті з періодичних видань
Вітчизняна періодика (від центральної до багатотиражної преси) – укладати за алфавітом чи хронологією; зарубіжна – за країнами, за алфавітом чи хронологією.

4.Довідкова література (бібліографічні покажчики, словники, енциклопедії, довідники тощо).

Таку послідовність розташування матеріалу в списку застосовують упрактиці незалежно від вибраного угрупування основних видів джерел. На першому місці, при необхідності, розміщуються всі законодавчі і нормативні матеріали відповідно до рангової послідовності. Далі – статистичні джерела згіднохронології видань: офіційні збірники, повідомлення, огляди. Після цих матеріалів наводяться вітчизняні і зарубіжні роботи. Спеціальні види нормативно-технічних документів зі стандартизації, патентні документи і тому подібне вказуються в кінці списку.

В наукових роботах використовують п’ять способів побудови бібліографічного списку: алфавітний, хронологічний, алфавітно-хронологічний, нумераційний та систематичний.

Частіше використовується алфавітна побудова списку опрацьованої літератури, при якій бібліографічні описи групу­ються в алфавітні ряди, тобто розташовуються за алфаві­том, спочатку українською мовою або мовами з кирилич­ною графікою, а потім – мовами з латинською графікою.

Бібліографічний список за хронологією публікацій доцільний в науковій роботі тоді, коли основним завданням списку є відображення розвитку наукової ідеї або певної думки. Принцип розміщення описів тут – за роками видання. Форма зв’язку записів з основним текстом – за номерами записів у списку. Такі номери беруться в квадратніабо округлі дужки.

Алфавітно-хронологічний спосіб групування літературних джерел доцільно використовувати тоді, коли в роботі зустрічаються декілька джерел одного автора. В таких випадках основний матеріал розміщується за алфавітним принципом, а в межах даного автора – за хронологічним.

Нумераційний спосіб формування бібліографічного списку передбачає розміщення джерел в списку за порядком їх використання при виконанні роботи. Форма зв’язку записів з основним текстом – за номерами їх записів у списку.

Систематичний спосіб групування бібліографічного матеріалу використовують тоді, коли потрібно відобразити значну кількість бібліографічних описів. Розміщення описів в такому списку може бути різним:

·           за темами глав роботи;

·           за рубриками того чи іншого розділу тематичної класифікації літератури.

В систематичному бібліографічному списку розміщення описів в межах окремих рубрик може бути за алфавітом, за хронологією, за характером змісту тощо. Форма зв’язку опису з основним текстом – за номерами записів у списку.

Вибір способу побудови бібліографічного списку залежить від його призначення, кількості та характеру відображених в ньому документів, характеру відсилань і посилань та ін. Але при будь-якій побудові бібліографічного списку доцільно пронумерувати позиції списку, щоб використовувати порядкові номери для відсилання до них у тексті. Це особливо важливо, коли використовується конкретний матеріал.

3. Бібліографічні посилання

Бібліографічним посиланням (посиланням на викорис­тане джерело) називається бібліографічний опис того твору, який цитується, згадується або розглядається у конкретному тексті. Розрізняють посилання розширені і короткі(наприклад, для підрядкових приміток). Короткі посилання містять лише обов'язкові елементи (автор, заголовок, місце, рік видання, кількість сторінок або зазначена сторінка); розширені посилання – обов'язкові та факультативні елементи (колектив авторів, редколегія або відповідальний редактор, видавничі установи, назва видавництва, наявність ілюстрацій, бібліографії тощо).

Спільно з бібліографічним списком вони дозволяють не лише визначити джерелознавчу базу досліджень, але й показати зв'язок нової публікації з попередньою, захистити авторські права та інтереси, боротися з плагіатом.

Бібліографічна інформація про документи, що цитуються або згадуються в наукових роботах, незалежно від форми її подання і місця наведення, повинна включати всі відомості, необхідні і достатні для ідентифікації цих документів. Ці дані можуть бути представлені у формі внутрішньотекстових, підрядкових і затекстовых (номерних) бібліографічних посилань, кожна з яких має свої переваги і недоліки.

Наприклад, перевагою використання підрядкових і затекстових посиланьє їх місце і повна відособленість від основного тексту, що дозволяє широко застосовувати різноманітні прийоми спрощення повторних посилань і посилань на роботи з одного видання; швидко знаходити первинні посилання; отримувати уявлення про частоту цитування різних документів.

Застосування внутрішньотекстових бібліографічних посилань доречне тоді, коли частка бібліографічних відомостей про цитований або згадуваний документ органічно входить в основний текст.

Вибір і застосування того або іншого посилання – прерогатива автора і використання різних посилань в одній науковій роботі неприпустимо.