“Емський указ”: одна з найчорніших сторінок в історії української мови

Читаймо Шевченка! Дух його творів і нині повинен тримати нас. Місце Шевченка сьогодні не стільки на покуті у вишитому рушничку і «Кобзар» на полиці, як у серцях і головах наших. Він Пророк, Великий Патріот! Незрівнянно геніальніший від кожного з нас! Його «Кобзар» для нас, як Євангеліє, як слово Христа до християн. Будьмо гідними «слова Тарасового, долучімо до його любові до України свої серця і пам'ятаймо, «хто ми і чиї ми діти». Робімо все, щоб українська мова була престижною, пишаймося нашим, рідним, українським. Чуже берімо, але своє вознесімо!

Мова – це найцінніший та найбільший скарб, що дав людині Всевишній. 
У всіх народів мова – то засіб спілкування, у нас – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм.
У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська. Вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови. Українську мову обмежували, забороняли і відміняли протягом останніх чотирьох сторіч.
Українську мову Забороняли 134 рази!
Одним з яскравих прикладів був Емський указ про заборону української мови.

30 травня 1876 в німецькому курортному місті Бад-Емс на підпис російському царю Олександру ІІ, що саме відпочивав там принесли документ, який підготувала спеціальна комісія. Перечитавши його, імператор вніс у нього деякі правки й поставив на ньому свій підпис. Так з’явився указ, який фактично забороняв українську мову. За місцем підписання документом назвали Емським указом. Це був другий документ, який забороняв українцям читати українські книжки. Першим був Валуєвський циркуляр від 30 липня 1863 року – таємне розпорядження тодішнього міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, у якому наказувалося припинити видання значної частини книжок, написаних “малоросійською”, тобто українською мовою.

Прийняття ганебного антиукраїнського Емського указу стало справжнім російським дикунством на тлі європейської цивілізації. Мета − придушення української культури, мови та національної ідеї, перекреслення факту існування 25-мільйонного українського народу.

На той час Олександр ІІ, стурбований діяльністю "українофілів", створив спеціальну комісію, яка мала вивчати такі "антидержавні" явища. До неї ввійшли міністр внутрішніх справ Олександр Тімашов, шеф жандармів Олександр Потапов і міністр народної освіти граф Дмитро Толстой. Експертом у цій комісії був дійсний таємний радник із Києва, вже згаданий таємний провокатор Михайло Юзефович, який був на десятому небі від радості. У кінцевому варіанті Емського указу, було зазначено:

1. Не допускать ввоза в пределы Империи, без особого на то разрешения Главного Управления по делам печати, каких бы то ни было книг и брошюр, издаваемых за границей на малороссийском наречени.

2. Печатание и издание в Империи оригинальных произведений и переводов на том же наречии воспретить, за исключением лишь:

а)исторических документов и памятников;

б) произведений изящной словесности, но с тем, чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописание подлинника; в произведениях же изящной словесности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания, и чтобы разрешение на напечатание произведений изящной словесности давалось не иначе, как по рассмотрении рукописей в Главном Управлении по делам печати.

3. Воспретить также различные сценические представления и чтения на малороссийском наречии, а равно и печатание на таковом же текстов к музыкальным нотам.

Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд за тим, щоб у початкових школах не викладали українською, вилучити зі шкільних бібліотек книжки українською мовою. За шкідливий вплив та залучення до редакції неблагонадійних осіб було припинено видання часопису "Киевский телеграф". Було також закрите Київське відділення Російського географічного товариства, а члени Київської громади Михайло Драгоманов і Павло Чубинський як невиправні та небезпечні агітатори були вислані з України.
На середину 1870-х більшість в багатотисячному українському народництві становили прихильники еволюційного розвитку, поширення освіти, гігієни, ремесел, становлення земського самоврядування тощо. Після указу, який унеможливив легальну просвітницьку й організаційну діяльність інтелігенції у селянському та міщанському середовищах, бо фактично заборонив українську літературну мову, частина українських народників, які гуртувалися навколо "Громад", але не тільки навколо них, ця частина відійшла від активної діяльності, частина стала на шлях напівлегальної науково-просвітницької діяльності, а молодь здебільшого пішла у загальноросійський революційний рух, де склала його найрадикальніше крило – організацію "Народна воля".
Після вбивства народовольцями імператора Олександра ІІ його наступник пішов на деякі поступки щодо книгодрукування, але одночасно категорично заборонив український професійний театр.
У 1881 року дію Емського указу було дещо пом’якшено, проте у 84-му, 92-му та 95-му роках його доповнено новими заборонами, зокрема, на видання дитячих книжок.
Фактично Емський указ утратив чинність 1905 року, хоча формально він ніколи не був скасований. Він утратив чинність лише 17 жовтня 1905 року з виданням так званого «Маніфесту громадянських свобод» уже Миколою II.
Емський указ різко змінив перебіг розвитку українства.
Яка ще мова витримала таке переслідування? Її зживали зі світу, плюндрували, зневажали, принижували, відтісняли на другий чи – десь аж на десятий план. Загальновідомо, що мова – то душа нації, її повітря й етнічний код. Зникає мова – зникає і народ.

Указ царя-реформатора породив безліч «Чому?»

• Чому на барикадах опинилися не художники-баталісти, а пейзажисти? С. Васильківський, К. Крижицький, П. Левченко… Їхні вітряки, хатинки, рожі – своєрідне євшан-зілля.
• Чому опера Миколи Аркаса «Катерина» була заборонена до виконання на батьківщині композитора в Миколаєві, але дозволена у Москві? Бо то було за межами етнографічних українських земель. І все-таки оскільки хворий Аркас не виїздив, до нього приїхала московська трупа і поставила «Катерину».
• Чому в Києві хор студентів Київського університету виконував пісню “Дощик, дощик крапає дрібненько” французькою?
• Чому збірник зразків українських вишиванок Олена Пчілка мусила підписувати французькою?
• Чому князь Михайло Старицький, чий рід походив від Рюриковичів, від Володимира Мономаха, мав за родичів монархів Великобританії, Франції, Норвегії, раптом став могутнім конкурентом російського імператора? Михайло Старицький мав понад тисячолітній родовід, а царі й 300 років не мали; мав родичів-монархів і дозволяв собі згорда дивитися на царський рід. Щоб довести світові, що не вмерла Україна, Михайло Старицький на власні кошти створив український професійний театр, кращий за імператорський, платив більше, ніж цар своїм акторам, мав найкращі декорації, акторські костюми? Цар навіть кілька разів запрошував його театр до себе, зваблював акторів, щоб перейшли до нього.
• Чому члени «Старої громади» власним коштом опікувалися кобзарями України, записували й видавали їхні пісні? Провели з’їзд кобзарів?
• Чому сьогодні маємо безвіз, а діти вивчають не європейські мови, а мову окупанта, агресора?
• Чому українські фільми не показують у прайм-тайм, тільки в мертвій зоні ночі?
• Чому з барського плеча нам кинули аж 75 % мови в ЗМІ?
• Чому я – корінна запоріжанка сьогодні чую: «Ви что, па-чілавєчіскі гаваріть не умеєте?»

Невже ми не втямили досі, що наша мова, наші моральні чесноти – це наш хребет і надійний рубіж. Народ український довго був бездержавний. Хто тільки не топтався по його душі, а він вистояв, не розчинився між чужинців як етнос, зберіг свою мову, свої звичаї, свій національний характер. Збагнули чому? Та тому, що не зрікся своїх святинь. Не зрікся народ у селі... Як же можна тепер, коли Україна, здобула незалежність, відстоює її на майданах, зрікатися цього. Ніде правди діти ми, українці, змінилися. І не на краще.
"І таки українська мова першою державною, можна сказати, ще й не була. А їй вже підсовують «вторую»... Ми забули, хто ми є. Поляк знає, що він поляк. І німець знає, що він німець, латиш знає, і фін знає, а ми – «какая разніца». «Українці, хто вас зазомбував? Нащо нам і вороги? Ми самі вороги»" - Іван Драч.
Огляньмося навколо і прислухаймося. І Діти України не знають, що робити з її найбільшим дарунком Божим – Волею. І для багатьох це непотрібний дарунок. І ступивши на дорогу випробувань, і застогнали точнісінько так, як стогнали і ті, кого Мойсей вів з єгипетського полону.  Невже рабство таке живуче і солодке?! Але ж ні, прокинулись! Вийшли на вулиці і заговорили про найдорожче:
"Ми хочемо жити у українській Україні!"

Матеріали (Режим доступу станом на 29.05.2022р.): 
http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Emsky_akt_1876
https://armyinform.com.ua/2020/05/31/v-ukrayinskomu-pytanni-rosiya-nevypravna/
https://uahistory.com/topics/events/4770?fbclid=IwAR0IYeBLEX_2jLj2Pm-GNOLPrFMppc6TQOyhRYJs9vkjzAqxrLCkNQxmKTc#prettyPhoto
https://www.facebook.com/anastasia.komara 

Підготувала Науково-технічна бібліотека НЛТУ України
відділ обслуговування і зберігання фондів

Матеріал підготовлено 29.05.2022р.