Бетховен українського слова /150-річчя від дня народження Василя Стефаника/

Цього року ми святкуємо 150-річчя від дня народження Василя Стефаника — українського письменника, який почав працювати на межі ХІХ та ХХ століть та здобув всесвітню славу майстра експресіоністичної новели.

14 травня 2021 року виповнюється 150 років з дня народження Василя Стефаника - видатного українського письменника, громадського та політичного діяча, однієї з важливих постатей культурного та соціально-політичного життя України. Василь Стефаник у літературі відомий як майстер психологічної новели, як засновник експресіонізму в українській прозі. Громадська і політична діяльність Василя Стефаника обумовлена тим, що він був послом Австрійського парламенту. 

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів Гнятинського повіту на Станіславщині (нині – Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина.

"Василько був іншим. Лагідної вдачі хлопча змалку горнулося до матері – Оксани Федорівни Кейван із дому Дідух (1846-1900), яка родом була із сусіднього села Карлів (тепер – Прутівка). І ту дитячу ніжність не розбазарив він по життю. Саме від неньки та старшої сестри Марії Василь Стефаник навчився гарно співати, але таких сумних народних пісень.
Покуття – обласканий Богом край, що споконвіку славився багатим чорноземом, добрими кіньми, яскравим одягом, гарною піснею та оригінальною говіркою, в якій збереглося чимало зворотів староукраїнської мови, взагалі, шаною до давніх народних традицій. Історики тепер стверджують, що Стефаниковів Русів – одне з найконсервативніших українських сіл, пережило в 1622 р. навалу татар на чолі з ханом Кантемиром, після якої в живих залишилось… вісім русівчан, переважно – з роду Дідухів і Стефаників. Уявляєте, таких незнищенних прадідів-життєлюбів? Що й казати, у 1620–1622 рр. у татарському полоні побував навіть Богдан Хмельницький.
Кажу вам, дитячі роки Василя Стефаника минули в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, тоді ж майбутній письменник занурився у таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, глибоко зазнав селянський побут. Бо змалечку Василько чабанував, тут усі ходять із батьками біля землі.
У великій родині обов’язки справно виконував кожен: у Василя Стефаника було два рідні брати – Володимир та Юрій, і дві сестри – Марія та Параска. Жила родина заможно. Коли у Великодню п’ятницю 1911 р. згоріла батьківська хата, мати Оксана встигла винести з полум’я подушку, в якій були зашиті гроші. І рід Стефаників злиднів не зазнав. Натомість Семен Лукич збудував ще більший будинок, який у с.Русові стоїть і донині." "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломії.

Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р.

"Закінчивши, зрештою, гімназію 1892 р., Василь Стефаник вступив на медичний факультет Краківського університету. Натомість як лікувати хворі тіла, він вдався лікувати зашкарублі душі. Годі дивуватися, що, за враженням самого письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Натомість як студіювати медицину, 21-річний юнак пірнув у соціалізм, літературу та просвітництво, вступивши до лав організації студентів-українців “Академічна громада”, які поголовно всі були .. затятими драгоманівцями. У товаришах у нього віднедавна – Іван Труш, Михайло Бойчук, Богдан Лепкий.
Поволі селюк із Покуття наче перейшов у іншу вагову категорію, бо тут, у Польщі, у нових знайомих забовваніли фігури знаменитих інтелектуалів своєї доби, а саме: Станіслав Пшибишевський, Владислав Оркан, Станіслав Виспянський, Ян Каспрович, Казімєж Пшерва-Тетмайєр, Софія і Вацлав Морачевські, Богдан Лепкий, Ігнаци Дашинський. Не зупинятимуся на кожного, та не сила увагою оминути контроверсійного метеора “Молодої Польщі”, очільника краківської богеми пана Станіслава Пшибишевського (Stanisław Przybyszewski; 1868-1927), найвизначнішого провідника імпресіонізму в усій слов’янській літературі зламу XIX-ХХ століть, котрий теренами Російської імперії тріумфально крокував аж до часів НЕПу.
Лише той поводир богеми епохи первісного декадансу міг уголос заявити:
- Я вивчав усі прояви любові, аби здобути у такий спосіб повне світобачення. Шлях далекий, дуже далекий. І чимало води спливе перш, ніж людству пощастило отримати з глузливо усміхнених вуст Сфінкса, бодай одне слово Істини. Ймовірно, після мене знайдеться ще хтось, хто продовжуватиме мою працю в тому напрямку, не зупинений безплідністю моїх спроб, та вірю я, що з’явиться, зрештою, великий Наполеон слова і творчості, котрий розгадає загадку Сфінкса, а вигнану з раю Святості та Чистоти Любов поверне у святий храм людства, аби звести на вівтар Вічності." "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

Перша збірка новел – "Синя книжечка", яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор "Синьої книжечки" звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина» (Максим Горький).

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника – "Камінний хрест", яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як "Камінний хрест", "Засідання", "Лист", "Підпис"). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із "Синьої книжечки" ("Сама-саміська", "Ангел", "Осінь", "Школа"), новели зі збірок "Камінний хрест" ("Святий вечір", "Діти"), "Дорога" ("Сніп", "Вістуни", "Озимина"). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані ("Сини", "Дід Гриць", "Роса", "Межа").

1901 р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника – "Дорога", яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній біографії Стефаника "Дорога" та роком раніше написаній ліричній сповіді "Confiteor", що в переробленому вигляді була надрукована під назвою "Моє слово". У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану ("Давнина", "Вістуни", "Май", "Сон", "Озимина", "Злодій", "Палій", "Кленові листки", "Похорон").

У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та ін.

З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 р. – у Стецеві, а потім до кінця життя – у Русові.

У 1904 р. одружився на дочці священика Ользі Гаморак мав трьох синів.

"Що сталося потім, дехто з нас пам’ятає зі шкільної лави.
Його вірна дружина, Ольга Гаморак померла у лютому 1914 р. від задавненої астми, хай чоловік і возив до хворої на легені жінки лікаря аж із самого Снятина. Отож Василь Стефаник мусив пережити її на 22 роки, аби поставити на ноги трьох синів. То не кожен і кремезний чолов’яга справиться: залишитися на 43-му році життя вдівцем, із трьома малолітніми хлопаками.
Виходу не мав – дітям доводилося бути і татом, і мамою.
Коли наймолодший із синів – Юрко, “дитинко моя найзолотiша”, захворів на висипний тиф і балансував між життям і смертю, про душевний стан батька так згадував середній Кирило Стефаник, перший директор меморіального музею новеліста в Русові:
- Батько майже нічого не їв, вночі не спав, щогодини міряв пульс хворого і приказував: “Я того не годен перебути, коли Юрко помре, я не хочу жити. Мені так само тяжко переносити його слабість, як йому”. Таким він був татом." "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника – "Моє слово". В ній уперше була надрукована новела "Суд", яка завершує перший період творчості Стефаника.

1907 року письменник став заступником депутала австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату, В. Стефаникові довелося виконувати обов’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р.

У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р.

Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянських журналів свої нові твори.

1916р. Стефаник пише новелу "Марія", яку присвячує пам'яті Франка. За "Марією" письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду ("Діточа пригода" і "Марія") склали п'яту збірку – "Вона – земля", видану 1926р.

У 1927 – 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр. стала новела «Межа» (1926 р.), яка мала присвяту «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редгував Д. Донцов.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як "Нитка", "Браття", "Серце", "Вовчиця", "Слава Йсу", "Людмила", "Каменярі".

«...Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження» (Леся Українка).

Радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 р. персональну пенсію, від якої, Стефаник у 1933 р. відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. 

"Знай, ганебніші новини регулярно доходили із Наддніпрянщини: знищення національної культури, політичні репресії, перші арешти інтелігенції, заслання представників еліти. І, нарешті, Голодомор! Попри те, що давати освіту трьом синам коштувало чималих коштів, із переслідуванням українства радянською владою він не погодився і влітку 1929 р. демонстративно відкликав власну кандидатуру з числа академіків ВУАН, коли прийшла звістка про арешт двох членів Академії (Сергій Єфремов і Михайло Слабченко) і 24 співробітників ВУАН, звинувачених у належності до неіснуючої контрреволюційної організації “Спілка визволення України”.
8 січня 1930 р. велике серце мужицького посла не витримало – праву частину тіла Василя Стефаника спаралізувало. Можливість писати самому він втратив назавжди. Проте вихід літератор знайшов: він диктував новели та листи синові Юркові.
Аби висловити публічний протест проти сталінських репресій у Радянській Україні, у 1933 г. Василь Стефаник демонстративно відмовився від персональної пенсії уряду УРСР, ледь-но довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції.
- Спершу я заявив консулові (радянському – О.Р.) у Львові: “Не давайте мені нічого, бо я бачу, що Україна московська. А з мене ви вже москаля не зробите”. Потім написав листа наркомові освіти з відмовою од пенсії, закінчивши його словами: “А прихильником Великої України я все був і буду…”"

"Довідавшись, що уряд УРСР таки позбавив класика української літератури персональної пенсії (150 радянських рублів на місяць), митрополит Галицький та архієпископ Львівський – предстоятель Української греко-католицької церкви Андрій Шептицький (1865-1944) поклав Василю Стефанику таку ж саму пенсію, щоправда – від Української уніатської церкви. І до чого вдався страдник від літератури?
Письменник попросив касира з каси Святоюрської кафедри, де він мав одержати кошти, видати усю суму мідяками.
З великою торбою дріб’язку вийшов Василь Степанович Стефаник на майдан, де завжди сиділа купа жебраків, і жменями висипав зубожілим галицьким мужикам, у підставлені шапки – усе до останньої копійки… Чим міг, до останку він підтримував свій народ і залишався із ним у муках та радощах." КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.

"Щось доволі містичне відчували всі, хто коли-небудь, за життя Василя Стефаника, допускався до його найбільшої святині – кабінету: там “повітря танцювало”, це було схоже на те, як стікає із ложки мед. У священнодійства – власні закони. Бо геній завжди прагне “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто на світі не сказав ще”.
В оточенні друзів, односельців і в присутності сільського пароха 7 грудня 1936 р. від серцевого нападу Василь Стефаник помер. Скільки вистачало сил, він, напівспаралізований, категорично відмовлявся від сторонньої допомоги, заявляючи:
- Який я не є слабий, який не є кривий, але до гробу я ще годен зайти." "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

"- Я був таким щасливим, коли дитиною глядів на мамині очи, як по них сунули ся тихесенько пречисті хмарки щастя – я був щасливий. А тепер на оті очі смерть долоню поклала. Шукаю я щастя під небом і падаю..." "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"

З нагоди 150-річчя Василя Стефаника  Держагентство України з питань мистецтв і Міністерство культури та інформаційної політики ініціювали низку подій, які б висвітлювали та знайомили українців з творчим шляхом письменника. Читання та перегляди фільмів організовують також місцеві бібліотеки в різних регіонах України: в Луцьку, Тернополі, Рівному. У Києві до перфомансів долучаться як окремі інституції на кшталт Довженко-Центру, так і митці – Оксана Забужко, Ірма Вітовська, Андрій Ісаєнко та інші. Детальніше – в нашій добірці.
Більш детально зі статею "Перфоманси, виставки, покази фільмів: як Україна святкує 150-річчя Василя Стефаника" можна ознайомитися за посиланням: https://chytomo.com/perfomansy-vystavky-pokazy-filmiv-iak-ukraina-sviatkuie-150-richchia-vasylia-stefanyka/?fbclid=IwAR0ba7GOs0XUKsZuwnOIa0rJisasfignVYmN8_tUduBEeAJNO82Hig6UU24

З нагоди 150-літнього ювілею В.С.Стефаника Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника дає можливість ознайомитися з його творчою спадщиною: першими і рідкісними виданнями з фондів бібліотеки.
Режим доступу: http://www.lsl.lviv.ua/index.php/uk/pro-biblioteku/knyzhkovi-vystavky/stefanyk/

«Відзначення «круглих» дат, ювілеїв тощо, на нашу думку, має сенс лише тоді, коли відбувається вивчення й осмислення чогось Доброго, Справедливого і, як наслідок, Великого для відтворення історичної пам’яті, прямого чи непрямого використання в умовах теперішнього та майбутнього, як і чогось поганого, трагічного для усвідомлення і недопущення подібного ані зараз, ані згодом.
Таким добрим прикладом є відзначення у травні цього року 150-літнього ювілею від дня народження видатного українського письменника Василя Семеновича Стефаника.
... останні 50 років імідж Бібліотеки був нерозривно пов’язаний з іменем Василя Стефаника, яке не лише було введено до назви установи, а й стало уособленням її української сутності, незважаючи на полікультурний склад її фонду та історичну зумовленість процесів його формування. Еволюційно, природно завершилися дискусії про доцільність присвоєння імені Стефаника Національній Бібліотеці у Львові. Відрадно, що твердження: «ЛННБ України ім. В. Стефаника, розташована на вул. Стефаника, 2…» стало зрозумілим і звичним для всього соціуму як у Львові, так і за його межами...» 
/ Доповідь на засіданні Президії НАН України (20.01.2021 р.) генерального директора ЛННБ України ім. В. Стефаника Василя Ферштея/.

До ювілею Стефаника у Франківську вийшов тритомник його творів.

У франківькому видавництві “Ліея-НВ” вийшло найповніше на сьогодні зібрання текстів Василя Стефаника.  
Це зібрання творів у трьох томах та чотирьох книгах, підготовлене науковцями Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, повідомляє Буквоїд.
“Це повне видання спадщини письменника, упорядники якого, як зазначено у передмові, “намагалися уникнути помилок попередників-видавців і всіляко прагнули наблизити запропоновані художньо-публіцистичні та епістолярні твори до їх першооснови (хоча і не завжди це вдавалося певною мірою) – поповнювали купюровані колись окремі місця з новел та листів, публіцистичних виступів та заяв, максимально зберегли їх мовну специфіку”, – рецензувала видання письменниця і викладачка ПНУ Ольга Деркачова. 

У першій книзі першого тому (редактор та упорядник Роман Піхманець) представлені твори новеліста: автобіографії та автобіографічні тексти, поезії в прозі та новели, інші редакції та варіанти відомих творів, незакінчені тексти автора.
Також у цій книзі вміщено публіцистичні та літературно-критичні статті, промови Василя Стефаника. А також біографія письменника, написана його сином, та спогади Михайла Рудницького. Таким чином, перша книга презентує нам художнє та публіцистичне слово Стефаника, зазначила Ольга Деркачова.
Завершується вона дослідженням одного з упорядників видання, Романа Піхманця, під назвою «Метафізика крові», в якому читач знайде цікаві біографічні деталі, несподівані, і від того особливо цінні, інтерпретації текстів Стефаника, делікатні спростування хибних уявлень про світ прози письменника. 
У другій книзі першого тому (редактор та упорядник Євген Баран) зібрано всі надруковані, а також додано окремі ненадруковані листи. Усього – 456, від 1888 по 1936 рік, з додатками та примітками.
Листування у художній біографії Стефаника є не менш важливим за його новели, додає рецензентка, він і сам якось сказав: «Моя література в моїх листах». Завершується книга роздумами Євгена Барана над дослідженнями епістолярної спадщини письменника.
Другий том, редактором та упорядником якого є Степан Хороб, містить твори Василя Стефаника іноземними мовами. Новели звучать польською, болгарською, чеською, російською, словацькою, хорватською, англійською, німецькою, французькою, португальською, іспанською та китайською мовами.
Завершується том розвідкою Степана Хороба «Василь Стефаник у транслятологічних вимірах», де автор розмірковує не лише про переклади новел Стефаника, а й переклади, здійснені самим новелістом. Це і переклад «Осінньої пісні» Верлена, і «Загублений батько» Гарборга (переклад цієї повісті норвезького письменника Стефаник здійснив за польським варіантом), і монолог штукаря з четвертої частини твору Ніцше «Так казав Заратустра», який раніше не згадувався радянським офіційним літературознавством.  
Третій том – це репринт прижиттєвих видань Василя Стефаника (упорядкування Романа Піхманця та Іванни Юрчук): «Синя книжечка» (Чернівці, 1899), «Камінний хрест» (Львів, 1900), «Дорога» (Львів, 1901), «Моє слово» (Львів, 1905), «Земля» (Львів, 1926), «Твори» (Львів, 1933) з передмовами С. Смаль-Стоцького та Д. Лукіяновича.  
“На сьогодні це найповніше зібрання творів Стефаника, що стосується таких аспектів: Стефаникове художнє та публіцистичне слово, Стефаник у листах, Стефаник іншими мовами, Стефаник у рецепції своїх сучасників та наших. Це видання адресоване не лише філологам, а й широкому колу читачів, – відзначає Ольга Деркачова. – Увесь Стефаник під однією обкладинкою з коментарями, поясненнями та літературознавчими дослідженнями редакторів, Стефаник у своїй епосі та 150 років по тому. Стефаник, який відчував відповідальність за кожне своє слово…”.

Запрошуємо до перегляду Віртуальної виставки «Літописець долі народної» (до 150-річчя від дня народження Василя Стефаника)

Матеріали /Режим доступу станом на 11.05.2021р./: 
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2831103-vasil-stefanik-prijti-blizce-do-smerti.html
https://ru.osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/18157/
https://svitppt.com.ua/ukrainska-literatura/zhittya-i-tvorchist-vasilya-stefanika.html
https://ukrclassic.com.ua/katalog/s/stefanik-vasil/3569-dumki-pro-tvorchist-vasilya-stefanika
https://book-small-town.jimdofree.com/%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%8C-2021/150-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8F-%D1%81%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0-%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0/
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/732-IX#Text 
http://www.lsl.lviv.ua/index.php/uk/pro-biblioteku/knyzhkovi-vystavky/stefanyk/
http://www.lsl.lviv.ua/index.php/uk/golovna2/ 
https://kurs.if.ua/society/do-yuvileyu-stefanyka-u-frankivsku-vyjshov-trytomnyk-jogo-tvoriv/ 
https://chytomo.com/perfomansy-vystavky-pokazy-filmiv-iak-ukraina-sviatkuie-150-richchia-vasylia-stefanyka/?fbclid=IwAR0ba7GOs0XUKsZuwnOIa0rJisasfignVYmN8_tUduBEeAJNO82Hig6UU24 
https://www.wikiwand.com/uk/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Підготувала Науково-технічна бібліотека НЛТУ України
Інформаційно-бібліографічний відділ
Новосад В.Я., зав.сектору;
Гордійчук Х., бібліотекар

Матеріал підготовлено 11.05.2021р.