Calendar

« May 2022 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

catalog

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Корисні посилання

cover

 

#25BookForum Тетяна Белімова Трояндовий джем

Відгуки:

Це книжка, наповнена таким теплом і світлом, що аж-аж-аж!!! це книжка з присмаком такого ексклюзивного трояндового джему, але насправді трояндовий джем - це образ людських почуттів, які наповнюють нас, як джем банку:) для мене слово "джем" за своєю вимовою перегукується зі словом "щем": трояндовий щем!! так, саме так я б назвала провідну ідею цієї збірки. це щемна книжка із солодким наповненням!!! 
кожне оповідання - як пелюсточка трояндочки - таке ніжне і невагоме. все можна передати словами з оповідання, яке й дало назву збірці "Трояндовий джем": "Нектар! Амброзія! Божественний, неземний смак! Окремий секрет у тому, що це не просто собі варення! Це - джем!"
це збірка життєвих історій, своєрідних стоп-кадрів із життя, які зігрівають і дарують надію. і це дуже весняна книжка. тож раджу читати і відкривати душу назустріч весні!:)

Теплі, дійсно теплі історії. Недарма цю серію так назвали. Історії в цій книзі життєствердні, легкі, приємно читаються. Вони не об'єднані ані героями, ані сюжетними лініями - зовсім нічим не об'єднані. Це просто оповідання з життя реальних людей (хотілося б у це вірити). Вони всі про звичайних людей. Про тих, які помиляються, які бояться, які закохуються і іноді тікають від щастя. Про тих, які хочуть бути щасливими... Але деякі історії здалися мені трохи надуманими і зацукреними. Було відчуття, що деякі були вигадаі лише для того, щоб відповідати ярлику "тепла історія". Але більшість дійсно були життєвими, а герої - живими. Читається легко і приємно. Саме те для зими. 

Уривок:

Кохання, радості, блаженства від осягнення неповторності цієї миті? Ще спить той, хто привіз тебе сюди, і довгі вії закритих очей відкидають солодкі тіні на його обличчя. Він теж уже міський і чужий тут, у цьому просторі його дитинства, можливо, тому й спить так незвично довго для тутешнього життєвого ритму. А його бабуся вже встала. Ти бачиш її зелену хустку, яка вирізняється серед природної зелені садка, не зливається із нею, ні, а, як вправний мазок-акцент художника, привертає твою увагу. Що вона робить там, низько нахиляючись над кущами чайних руж, що яскраво й духмяно квітують? Розчісуєш своє довге темне волосся (ти ще не обрізала його, іще не вплелося в нього легкою павутинкою декілька срібних ниток), заплітаєш косу й вибігаєш у сад, минаючи темні сіни й старосвітську, всю у віконечках, веранду. Тут, надворі, оцей дивний аромат троянд, не прибитий ще ніякими побутовими пахощами, викінчений і досконалий, і ти… ти запам’ятаєш цей ніби нічим не особливий день на все життя. Цей пах панує над усіма ранковими звуками села: перекрикуванням жінок на дорозі, співом невидимих птахів, дзижчанням бджіл і ще мільйоном нерозбірливих, незнаних для тебе (і тому нерозпізнаних) нот. – Що ви робите, бабусю? – Рози на варення збираю, дитинко! Ходи, поможеш! Їх треба збирати ще з росою. Підходиш і дивишся на ці троянди – напівплетені й напівкущисті, непоказні й не сортові, навіть напівдикі! І водночас довершені та яскраві, усіяні дрібними колючками, із закрученими від тлі листочками, але їхній аромат одурманює, від них несила відійти! Раніше ти не чула, щоб із троянд робили варення, і коли вам дають його скуштувати на вечерю (дістають із льоху минулорічне!), розумієш, що саме їли боги на своєму Олімпі! Нектар! Амброзія! Божественний, неземний смак! Окремий секрет у тому, що це не просто собі варення! Це – джем! І оці маленькі бульки повітря, що проглядаються крізь скло слоїка, додають неповторної кулінарної звабинки. Не стало бабусі… Сивою ластівкою відлетіла її душа до вирію. І ніби цілий світ згорнувся, світ довкола неї. Порожня, сумна й заплакана веранда підсліпувато визирає на вулицю, чекає дітей і онуків бабуні Параски, як колись їх виглядала сама господиня. За свій довгий вік Параска Григорівна, або Паша, як ласкаво називали її рідні, чимало попоїздила, бо ж була дружиною військового, багато цікавого бачила і десь у Киргизії, а може, у Казахстані дізналася рецепт чудодійного варення з троянд. А ви, молоді й неуважні, так і не спромоглися записати-запам’ятати цей один із секретів її життя. Та й чи мала вона ті секрети? Нічого ніби не приховувала, навчаючи й підказуючи, та чи до того вам було?.. – Немає вже Параски Григорівни! Ой, нема! Уже рік… – Ніхто вже не зробить варення з троянд! – А троянди? Хто їх догляне? Пропадуть! Ти підсідаєш до жіночок, що стиха перемовляються за поминальним столом, накритим просто на подвір’ї. Щедре тепло пізньотравневого дня ніби припрошувало влаштувати обід надворі, а не у задусі старенького будинку. Прислухаєшся до їхніх розмов. Вони згадують бабу Пашу, що із покійником чоловіком оселилася тут вже на пенсії, – тож уже для всіх була бабусею, а по-простому, по-вуличному, бабунею Пашою. – А що, вам бабуня Паша не розповідала, як вона варила той джем із пелюсток троянд? – Чого ж не казала? Казала, і не раз! І пригощувала, і рецепт переписувала! Але в нас ні в кого не виходило ті бульки повітряні зробити. – Я приходила й дивилася, як вона його варить. Поки дійшла, розвела цукор, заколотила… Не вийшло тих бульбашок! – Ні в кого не виходило! Ти прибираєш тарілки зі столу. Усе це так незвично для тебе – мити цей старосвітський посуд, може навіть і старший за тебе, у тазику, перетирати все стареньким вафельним рушничком і розкладати в давньому, місцями облущеному буфеті. Ти зиркаєш на кущі троянд: вони всі у пуп’янках, які ось-ось розквітнуть: ще декілька днів, може, тиждень – і блідо-рожеве мереживо вкриє цю колючу, дику зелень. – Приїдемо за тиждень? – Ти вже все прибрала й навіть устигла розкласти на столі в садку старі фотокартки, які переглядалися сотні разів, але зараз, коли все тут осиротіло, споглядання цих пожовтілих кадрів минулого набуває нового значення. – Не знаю, я не планував… – А я хотіла зібрати пелюстки з троянд. – Пелюстки? Для чого вони тобі? – Хотіла зварити той джем за рецептом твоєї бабусі! – випалюєш ти на одному диханні. – Ти думаєш?.. Варто? – Ти відчуваєш цю його приховану нехіть. Ніхто з вас не планує господарювати в обійсті бабуні Паші  по-справжньому. Це – так! Лише літня дачка для відпочинку. А цілком можливо, що й доведеться продати… Ви працюєте: графіки – здачі – ущільнення – понаднормові години… Чи ж вам до ведення сільського господарства? Ви приїжджаєте не за тиждень, а за два: все-таки всюдисущі «графіки» з’їли майже повністю перші вихідні червня! – тож із поїздкою геть не склалося. І ти з сумом помічаєш, що майже вся земля під трояндовими кущами встелена ніжно-рожевими пелюстками. Підходиш ближче і з радістю завважуєш, що цілих троянд ще багато! Їх абсолютно достатньо для того, щоби зварити варення! Закриваєш очі, бо ж справді відчуваєш легке запаморочення від цього надто сильного аромату, але вже наступної миті розплющуєш їх і підходиш зовсім близько, майже впритул до бабусиних троянд. «Здрастуйте, красуні! – шепочеш ти. – Я хочу зварити джем із ваших пелюсток! Ви ж не проти?..» Ти чаклуєш над великою мідною ринкою. Ти записала рецепт трояндового джему слово в слово від тьоті Раї, найближчої сусідки бабуні Паші, і тепер «наближаєшся» до того самого моменту, коли «почне булькати». Ти з переможним виглядом вимикаєш газ старенької конфорки саме тоді, коли перші «бульки» стрясають усю ринку, підіймаючись десь від самого дна цієї старенької посудини. Невже? Невже в тебе вийшло? – Ну як? – ти заглядаєш в його очі. Ти вже достатньо прожила з ним, аби вивчити цю особливість – його очі ніколи не збрешуть, навіть якщо вуста будуть намагатися. – Ага… – Що «ага»?! – Тобі вдалося, люба! Чесно кажучи, не думав, що ти звариш бабусин джем! Ні в кого ж не виходило! А в тебе… з першого разу із бульками! Ти нічого не кажеш у відповідь. Що тут можна сказати? Ти ж знаєш, що він не сумнівається у твоїх кулінарних здібностях, лише висловлюється об’єктивно, бо так уже звик. Ти мовчиш, виходиш у меншу з двох кімнат бабусиного будиночку, де на білій стіні висить її портрет середніх років, з якого ще не встигли зняти чорну траурну стрічку (ти такою її ніколи не бачила, пам’ятаєш її старенькою й висохлою). – Спасибі, бабусю! – промовляєш самими вустами. – Спасибі вам за те, що передали мені своє вміння!...

 

25 BookForum 2018

 

 

 

Матеріали:http://www.brightstar.com.ua/files/Books/317639001429638952.pdf

Контакти

Науково-технічна бібліотека НЛТУ

вул. Ген. Чупринки, 101, м.Львів, 79057

тел.: (032) 258-42-50

e-mail: library@nltu.edu.ua

Пропозиції та побажання просимо повідомляти нам на електронну адресу  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Top of Page