Іван Багряний Сад Гетсиманський

"Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибирати першу для доведення прикладом"

Багряний, І. Сад Гетсиманський / І. Багряний. – К. : Наук. думка, 2001. – 548 с.

Приготуйтесь до надзвичайно важкого твору, як в емоційному плані, так і в прочитанні.

Автор на прикладі життя однієї людини, розкриває всю страшну сутність радянського режиму у роки масових репресій. І повірте, це абсолютно не нудний твір, це не політика і не та історія, яку нас навчають у школі або ж в інституті... це життя людей, котрі ні в чому не були винні, котрі відстоювали свої цінності, свої погляди, свою думку, змушені були відчути на собі все те жорстоке і таке несправедливе.

Роман, в якому є біль, страждання, тортури, відчай, смерть, всі ті пекельні кола, про які навіть страшно уявити, все описано на цих сторінках і не залишить нікого байдужого.

Хотілося щоб кожен прочитав цю книгу, дійсно, вона бере за душу.

Хотілося б відзначити, що книга читається дуже важко і довго. Ну, по-перше, це не та історія, яка закінчується хепі ендом, це жорстокість і безжальність людей, це "сталінська машини смерті", тому в емоційному плані читається нелегко. По-друге, не так багато діалогів, сторінки просто насиченні текстом з одним або ж двома абзацами на сторінку. І, по-третє, ти так звикаєш і співпереживаєш головному героєві, що, особисто я, читав навмисне повільно.

Книга неймовірна, наповнена різноманітними настороями та почуттями.

2 жовтня 1907 р. в Охтирці на Сумщині народився письменник і політичний діяч Іван Багряний.
Ось кілька фактів про нього:

• справжнє ім’я — Іван Павлович Лозов’яга
• 1925-го вийшов із комсомолу, того ж року надрукував свої перші вірші
• належав до літературних об’єднань “Плуг” і “МАРС”, був в одній компанії з Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою
• 11 місяців сидів у тюрмі ГПУ за “контрреволюцію”
• у 1932—1937 відбував заслання на Далекому Сході, звідки втік. Цей свій досвід відобразив у романі “Тигролови” (1944)
• знову перебував під слідством у Харкові. Попри знущання і допити обвинувачення себе не підписав
• на основі власного досвіду арештів і допитів написав роман “Сад Гетсиманський” (1950). Кошти на видання роману серед української діаспори допомагали збирати Іван Дубинець та Федір і Олександра Бражники з Медвина
• інші його відомі твори — романи “Маруся Богуславка” (1957), “Людина біжить над прірвою” (1965), повість “Огненне коло” (1953)
• під час Другої світової війни перейшов до українського націоналістичного підпілля
• отримував пропозицію від Івана Дубинця написати роман про Медвинське повстання, але так і не реалізував цей задум
• у 1945 році переїхав до Хорватії, а згодом Німеччини
• заснував Українську революційно-демократичну партію
• виступав проти примусової репатріації українців та інших народів до СССР. У своєму памфлеті “Чому я не хочу вертатися до СССР” писав: “Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…”
• Іван Багряний мав 25 років, коли геноцид на Україні розгорнувся на весь свій диявольський масштаб. Багряний разом із сотнями тисяч поїхав у концтабори Далекого Сходу з вироком на п'ять років. Що встиг він зробити? Технічна і загальна освіта. Перша збірка поезій «До меж заказних» (1927), поема «Аве Марія», роман «Скелька» дали йому дорогу до членства в опозиційній добірній групі письменників МАРС (Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Осьмачка, Косинка, Галич). Але він тільки-но встиг переступити поріг суворої школи літератури, як НКВД перетворило його на «зека» — в'язня далекосхіднього концтабору. Втеча, бездомність, мандри і поворот до своєї країни, що ще не одійшла від геноциду, а вже була напередодні нової катастрофи. Новий арешт, тортури — все це описане в романі «Сад Гетсиманський», що його вважають значною мірою автобіографічним. Друга світова війна дала «вихід» на Захід крізь вогняні ворота фронту, крізь цвинтарні табори полонених і концтабори, крізь унтерменшівську категорію «остарбайтера», крізь оунівське підпілля. Волею і неволею мільйони українців з УРСР опинилися на Заході. Кількасот тисяч їх остались емігрантами.

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел