Даниленко В. "Кохання в стилі бароко" й інші любовні історії

Якого кольору капелюх у смерті? Котре з імен вона обере наступного разу, аби хоча б на хвилину долучитись до найсакральнішого, забороненого та солодкого водночас – людського життя? Як розпізнати її підступну личину серед тисяч випадкових та десятків близьких людей? Своїм романом «Кохання в стилі бароко» Володимир Даниленко доводить: подібних питань простим смертним краще уникати, адже ніколи не знаєш, яку відповідь отримаєш.

Смерть – це жінка. Спокуслива, примхлива, нетерпляча, слабка, чарівна та оманлива…І, як кожна жінка, вона потребує міцного чоловічого плеча. От тільки, що стається з тими, хто закохується у смерть? Яка доля чекає на її фаворитів?

49-річний успішний архітектор Валерій Колядевич цього не знав. Так само, як і того, з ким йому доводиться ділити ліжко на небезпечні пригоди. Захопившись привабливою незнайомкою, герой навіть не підозрює ким насправді є його обраниця, а остання свою сутність не відкриває аж до останніх сторінок роману.

У творі «Кохання в стилі бароко» містика настільки тісно переплітається з реальністю, що стає важко визначити, де між ними межа і чи існує вона взагалі. Міфи та легенди оживають на сторінках цього роману, апелюючи до читача зі своїх столітніх схованок.

Особливість твору Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» у детективному сюжеті. Житомирський письменник, як свого часу й Умберто Еко, використовуючи гострий конфлікт з присмаком інтриги, прагнув залучити до читання прихильників не лише елітарної, але й масової літератури. Читач роману Володимира Даниленка і сам не усвідомлює, як поступово «втягується» у сюжетні перипетії та вже не може залишити таємницю нерозгаданою. Символічним є і кросворд, який доводиться вирішувати досвідченому архітекторові на прохання 25-літньої вдови Юлії Маринчук. Для кожної літери є своя таємниця, пов’язана із легендами київських будівель та їхніми привидами.

Оригінальністю відзначається і сама форма оповіді. На відміну від традиційного авторського «я», тут присутня колективна нарація, а її суб’єктами стають… будинки. Історію любовних переживань Валерія та Юлі ми дізнаємось з вуст Заплаканої Вдови, Горгулі з Великої Житомирської, Повітрулі з Будинку з химерами, Братів Нечистюків з Будинку зі шпилем та ін. Цікаво, що всі ці істоти у Володимира Даниленка можуть набирати людської подоби та співіснувати зі світом головних персонажів. «Кам’яні потвори» наділені здатністю любити і ненавидіти, переживати та соромитись власних почуттів. У романі «Кохання в стилі бароко» історії будинків тісно переплітаються з історіями людей, розділяють їхні страхи та дріб’язковість.

Ідейним тлом оповіді стає столиця України – Київ, його архітектура та духовна атмосфера. «Київ – таке місто, – зауважує автор, – де камінь може стати людиною, а людина каменем. І якщо ви шукаєте містичних пригод, то Київ – це саме те, що ви шукаєте». На підтвердження цих слів Володимир Даниленко дає своїм героям можливість побувати на Лисій горі, спостерігати за сатанинськими ритуалами та спілкуватися з привидами і демоном Баал-Зебубом. З останнім, до речі, пов’язана ще одна тематика роману – політична. Письменник демонструє читачам, як по прибутті нечистого до міста, з ним поспішає укласти договір уся бізнесово-олігархічна верхівка з метою отримання грошей та слави.

Торкається житомирський романіст і взаємовідносин України з Росією. Вкрай актуальними видаються слова автора про «містичну загадку української душі», яка не дозволяє нашому північному сусіду відпустити її повністю. «І доки Росія тримає цю душу в своїх руках, – зазначає письменник, – доти вона «велика і страшна для світу».

Роман Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» – це роман-таємниця. І чим довше автор її приховує, тим цікавішим твір є для читача. А в цьому, як відомо, основна запорука не лише літературного успіху, але й, що не менш важливо – успіху комерційного. На щастя, ні того, ні іншого Володимирові Даниленку не бракує.

Джерело:

http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2010/02/17/074112.html