Calendar

« February 2021 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28

catalog

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Корисні посилання

cover

 

СПІВОМ ЙОГО ВІТРИ БУДУТЬ БУДИТИ ПРИСПАНИХ!!! Наш Сліпак — вічний Міф. НЕ МАЄМО ПРАВА ЗАБУТИ!

Він був Енергією, сповнений оптимізмом. Щоб не було, як важко б не було - він посміхався, жартував, дивився в небо. Йшов вперед. Два метри зросту, прямий хребет і правда з уст. Він жив тим, що робив. Не просто співав, а був героєм сцени. Так і воював. Не розповідаючи про саму війну. Любив друзів і подруг, твердо відрізував ворогам, жив Україною. Це була його галицько-сліпаківсько-омелянівська затятість - вірити в те, що саме йому під силу все.spivak 2020 2

Коли говорять гармати, музи мовчать... 
20 грудня 2020 року свій сорок шостий день народження міг би святкувати Василь Сліпак — всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції Гідності, Герой України.
Міг би..., якби так палко не любив край, в якому народився, виріс і за який віддав своє життя
29.06.16 під Дебальцевим.
Вічна пам'ять Герою!
 
spivak 10"Все на світі можна, вибирати сину.
Вибрати не можна - матір й Батьківщину"
У нього було все. Гарне життя. Робота, яку він любив. Його зустрічали та проводжали оплесками... Його голос лунав в найкращих концертних залах Європи.
Своє дитинство Василь Сліпак, який народився 20 грудня 1974 р., провів у Львові в звичайному спальному районі, в звичайній "хрущовці", на вулиці Симоненка, 9. Навчався на сусідній вулиці – Науковій, в школі №46 ім. В.Чорновола. З дев’яти років він був учасником чоловічої хорової капели "Дударик".
"Це була унікальна дитина. Він народився в простій родині, його батьки все життя прожили у Львові і працювали на автобусному заводі. Але задатки інтелігентності, доброти і його талант проявилися у Василя дуже рано. Я вчила його з дев’ятого класу. Коли він став випускником школи, то не був схожий на інших підлітків, а запам’ятався мені дорослою, сформованою людиною", – згадує класний керівник Ольга Оглашена. У 1992 р. студент Львівського Вищого муз.інституту ім. Лисенка. А в 1997р. Василь став солістом Паризької нац. опери. Він вільно володів французькою, італійською, польською, російською, німецькою, іспанською мовою, що давало йому шанс виступати по всій Європі. Він мав світову славу і визнання.
Але найголовніше - він був СИНОМ УКРАЇНИ. Він не ховався від призову. Він не одержував повісток. Коли ворог напав на його Україну, яку він любив так як син любить свою матір - Василь покинув ситу і безпечну Європу. Василь добровільно пішов захищати Україну. Василь прожив, до прикро мало... Московська куля обірвала його життя.
Пам'ятаймо та шануймо, СИНА УКРАЇНИ - ВАСИЛЯ СЛІПАКА!!! СЛАВА ГЕРОЮ УКРАЇНИ!!! СЛАВА НАЦІЇ!!

П'ятий президент Петро Порошенко вшанував пам'ять видатного митця: "Василь Сліпак був блискучим співаком, що виступав на кращих оперних сценах Європи. У 2014 він залишив кар’єру в Парижі, щоб захистити свій рідний дім від російського агресора. Василь мріяв про щасливе майбутнє незалежної європейської України. На жаль, за це йому довелося віддати власне життя. Хай сьогодні його прекрасний голос пролунає у серцях українців… Пам’ятаємо".

spivak 5Якби збирати у Парижі спогади всіх тих, хто пам’ятає Василя Сліпака, було б з чого написати грубезну книгу. Співак прожив у столиці Франції 19 років, збудував тут яскраву кар’єру соліста Паризької опери, був голосом тутешнього Майдану, активним волонтером, надійним другом багатьом в українській громаді і на Батьківщині.
Жан-П’єр Пастернак, заступник голови Об’єднання українців Франції: Пригадую, мій син Дем’ян замислив короткий протестний флешмоб під новим російським православно-культурним центром на набережній Бранлі. Василь прийшов до нас додому, швидко взяв до рук маркери, картон, вони вдвох миттю понаробили транспорантів, оперативно навідалися під ту церкву, зробили фото, запустили до соцмереж...
Він все так робив: просто, легко, весело. Пам’ятаю також, що моя дружина, Наталка, яка була раніше головою громади, саме Василеві заповіла зібрати кошти, які вона попросила принести на свій похорон замість квітів. Ті гроші пішли на відпочинок в українському таборі в Розе дітей загиблих українських воїнів. Василь їздив перед фронтом у Розе готувати табір, займався оформленням документів дітей, а от зустріти їх у Франції не зміг. Він загинув за кілька днів до приїзду тієї групи.

Наталі Хрін, активістка української громади: Важко вибрати якийсь один найяскравіший спогад про Василя. Мені на думку спадають три епізоди, що характеризують його як знакову особистість, митця, воїна та вірного друга. Пригадую українську демонстрацію 16 березня 2014 року. Нас було з сотню осіб. Вбрані у вишиванки та загорнуті в українські прапори, ми вирушили з площі Республіки до фонтану Невинних. Було символічно, що саме Василь очолював колону й вів нас, звертаючись до парижан своїм потужним голосом. Це була перша демонстрація, на яку я прийшла разом з батьками, які емігрували до Франції після Другої світової війни. Василь об’єднував всі ланки імміграції та всі покоління. Другий спогад — вже про артиста — датується 24 серпня 2014 року. Василь тоді перевтілився у справжнього козака, у костюмі та з оселедцем.
Вбрані в українські строї, ми вирушили колоною з площі Трокадеро на Марсові поля, зупинившись під Ейфелевою вежею. Він був вражаючим, яскравим, сонячним. І нарешті третій, найсумніший спогад. Ми бачилися 11 червня 2016 року, за день до його від’їзду на фронт. Наша невелика група друзів зібралася, щоб відсвяткувати день народження спільної подруги. Довкола лунали сміх та музика, але я мала чітке відчуття, що бачу Василя востаннє. В пам’яті закарбувався його образ: він махає мені рукою з дверей, перед тим, як піти. Хотілося обійняти його й попросити нікуди не їхати. Але я стрималася. Досі про це шкодую, навіть сьогодні.

spivak 6Cвітлана Бершадська, волонтерка: Коли я дізналась з новин про загибель на фронті свого близького друга, я була в такому шоці... Той друг був єдиним, в кого вірила, як в себе. Вже не пам'ятаю, чому саме з Василем ми тоді листувалися та передзвонювались цілу ніч. Він мене просто врятував.
От думаю, як так сталося, що він, людина мені не близька, був поруч саме в той, найстрашніший момент ? У мене були набагато ближчі друзі, ніж він... Але в найгірший час поряд опинився саме він. Сама не розумію... Вилила на нього весь свій біль... Він умів слухати.

Володимир Когутяк, активіст громади: Якось була маніфестація біля посольства Росії. Я прийшов раніше, ще нікого не було, тільки Василь. Стоїмо, куримо перед самим входом до амбасади, і тут виходить якийсь їхній співробітник, теж починає курити і дивитися на нас, знаходячись по інший бік огорожі, на їхній території.
Дивиться він на нас, а Василь  - у воєнному строї. Чоловік той з усмішкою нас запитує : «А што ви тут дєлать прішлі ?» Василь відповідає : «Бамбіть вас будєм». Дядько перше усміхається на цю відповідь, після чого розуміє що ми не усміхаємося, кидає бичок і, настрашений, швидким ходом повертається в посольство. У цей день нас було близько 150 на маніфестації, всі кричали, я кричав у мікрофон... Але коли кричав Василь, то мовчали всі.

Оксана Шапіра, активістка громади:   Василь називав мене “харківська бандерівка”. Я про Бандеру до 2014 року мало що знала у своєму Харкові. Але він завжди, коли мене знайомив з кимось, то представляв тільки так. Це було дуже приємно, найвищий комплімент від нього. Хоч я ніколи не була радикально налаштованою, але це лунало, як визнання. Коли Василь перший раз поїхав на фронт, я зробила для хлопців козацькі шкіряні наузи — це такі “заговорені від лиха” обереги на шию. Коли він повернувся, надіслав мені відео, як він роздавав оті наузи, - їх було декілька штук, - своїм побратимам. Це було зворушливо. Чітко пам”ятаю ніч на 3 червня, коли Василь з побратимами потрапили під обстріл. Ми не мали новин, ніхто з нашого невеликого гурту друзів не спав, і він надіслав мені повідомлення аж під ранок: “Все добре”.
Я відразу всім його розшерила, щоб кожен міг хоч на пару годин заснути.  Найсумніший спогад про нього — це коли я його бачила востаннє. Ми робили флешмоб з нагоди перемоги Джамали на Євробаченні. Він ніби не мав прийти, але все ж прийшов разом з Анею Чесановською. Коли ми робили спільну знімку, всі стояли, а він ліг на землю, для фото. І на нього впав прапор, накрив його. Я пам’ятаю, як він регоче, каже: “Та що ви вже мене прапором накриваєте, я ж не помер!” А мені якось ніби зле на мить зробилося. Я потім часто згадувала той епізод, як лихий знак.

У день пам'яті легендарного Василя Сліпака журналісти 24 каналу зібрали спогади бойових побратимів і волонтерів про легендарного "Міфа".

spivak 20214Саме під цим позивним пам'ятають оперного співака його побратими. Його Василь Сліпак взяв собі, пішовши на фронт добровольцем. "Міф" – це скорочення від Мефістофель із його улюбленої опери "Фауст".

Валерія Бурлакова, доброволець: Проста їжа, погані цигарки, а у години відпочинку – і дешевий алкоголь. Війна смакує інакше, ніж вечері у паризьких кафе. Звісно ж, Міф давився із нами "Мівіною". Курив "Прилуки", а почувши якось від спільного друга здивоване "Ти таке куриш?!" незворушно відповів: "Ну так, ми ж співаки". Як манні небесній радів потопаючим у прогірклій олії біляшам, вперше за кілька тижнів вирвавшись з позиції на "велику землю", тобто у найближче село. Ми жували їх, всівшись просто на сходинках крамнички, запиваючи кефіром з пляшки...
Пам’ятаю, як реготали в один з вільних вечорів у Маріуполі, запропонувавши Василю Сліпаку спробувати вже нарешті вельми популярний серед бійців алкоенергетик. Міф, звісно ж, погодився. Ми довго сиділи на лавці у густих приморських сутінках, пили і теревеніли. Зрештою, Вася одним ковтком рішуче прикінчив другу банку пекельної суміші й розсміявся: "Гидота страшна…"
Пізніше, повернувшись до Франції – він завжди повертався туди з війни, і завжди, крім останнього разу, чітко знав та казав усім, на скільки тижнів приїхав на Схід цього разу та коли саме планує вирушати назад – Міф надіслав мені фото. Він. У Парижі. Із банкою "Рево". Попросив когось привезти цей "напій Богів" до столиці Франції. І насолоджувався… Звісно ж, справа була зовсім не у смакових якостях. Точніше, не у смаку тривожної суміші цукру, спирту, кофеїну та яскравих барвників, а у смаку війни. Смаку нічного азовського повітря, повітря ще однієї ночі, коли ми просто гуляли, просто сміялися і просто раділи тому, що живі – на другий рік війни вже добре розуміючи, що кому-кому, а нам точно не слід це сприймати як належне.
… Коли Міф загинув, жоден боєць нашого підрозділу не зміг поїхати на похорон. Людей дуже бракувало, а на Світлодарській дузі ще не один день тривали серйозні бої. Ховали Василя у Львові, але й у Києві ті, хто знав та любив його, зібралися разом, аби попрощатися з ним на Майдані. Знаю, що там, посеред квітів та свічок, стояла й алюмінієва баночка. Баночка "страшної гидоти". Коли мені сказали про це, у голові мимоволі промайнуло: "Чорт, як дивно це, напевно, виглядало"… Але Міф все зрозумів би. І це – головне.

spivak vЮрій Кравець, представник української громади Парижа: Познайомились ми з Василем випадково. Я мав зустрітися з одним хлопцем з української громади, йому потрібно було відправляти спорядження для фронту, я мав йому це все передати. Ми домовились, що він приїде до мене на вокзал у Лувр.
Це як раз було 24 грудня, вечір різдвяної вечері. У Франції це вважається таким сімейним вечором. От я стою, чекаю на вокзалі Володю. Приїжджає цей хлопець, ми з ним говоримо. Тут до нас ще підійшов величезний хлопчина у камуфльованій кепочці, трубку курить. Я по його кепочці і зрозумів, що точно українець, бо такий окрас речей не сильно характерний для французів. Дивлюся на нього і думаю, що певно десь в охороні працює – бо великий і сильний. У Парижі українцям легше знайти роботу або на будівництві, або у секторі охорони. Пішли в кафе, щоб поговорити. Сидимо, говоримо, дуже приємна зустріч вийшла. Мене дружина видзвонює, каже: "Іди вже додому, качка стигне, ми тебе чекаєм". Я все відповідаю, що вже виходжу, але розмова настільки цікава, що ми ніяк розійтись не можемо. Я ще під час цієї зустрічі звернув увагу, що Василь багато сміється. Легко і сильно, цей сміх такий щирий, що від того ще голоснішим звучить.
Любив співати. Хоча казав, що вдома музику не слухає – вистачає тої музики, яка є у нього в житті. Коли приїжджав до нас у гості та лишався ночувати, прокидався завжди рано. Любив зранку покурить, поспівать і голосно поговорить. Моя дружина йому постійно пояснювала, що у нас навколо маленьке село, люди зранку всі сплять, і його спів зранку не всі сусіди оцінять.
Коли він повернувся після своєї першої поїздки на війну, ми зробили у нас вдома барбекю, прийшло тоді десь близько десяти людей. Тоді Василю, можливо, і хотілось розповісти про те, як там йому було. Але він чекав, поки я про війну запитаю, а мені було незручно лізти до нього з питаннями, бо то особисте, і якщо він не розповідає – значить не охоче. Можливо, це була моя велика помилка. Він тоді лишився у нас ночувати і на наступний день ми пробували про це все поговорити, але розмова якось не клеїлась.
Чим мені ще Василь подобається, у нього була така особлива дипломатія. Він розумів, що всі люди різні, не можна всіх прогибать під свої бажання. Тому він став таким об’єднуючим фактором в українській громаді Парижа, яка займалась допомогою фронту. Він вмів об’єднувати абсолютно різних людей, бо основним було досягнення мети, а не чиїсь людські якості. Міг знайти підхід до всіх, зупиняв, коли хтось про когось починав говорити погано.

#ВасильСліпак #ГеройУкраїни #Мурал #Львів
Живемо в час викликів та випробувань...

А ще... живемо в час Героїв... які посеред нас... творять майбутнє тут і зараз...
Історія Героя Василя Сліпака є саме такою...
м. Львів, вул. Дорошенка, 9.
Мурал присвячений всесвітньо відомому українському оперному співаку, солісту Паризької національної опери, волонтеру, учаснику бойових дій на Сході України, добровольцю Правого сектора Василю Сліпаку.
На муралі Василя Сліпака зображено двобічно, наче пазл: як Героя після того, як він пішов на війну, і як високомистецьку особистість, оперного співака, у якого не тільки гвинтівка, але й мистецтво були за зброю.
Над муралом працювала група талановитих художників: Святослав Владика, Максим Шиманський, Анастасія Руднєва, Валентин Гричишов, Наталія Пальчинська, Микола Куцик, Ольга Дмитрук, Глафіра Щербак та група "Sacred Universe".
Мурал називається "Наш Сліпак — вічний міф", і це не випадково, адже на війні у нього був позивний "Міф".
Василь Сліпак був вихованцем відомої львівської хорової капели "Дударик", а з 1997 року почав працювати у Паризькій національній опері, згодом став її солістом. Лауреат численних мистецьких конкурсів, громадський діяч, кавалер орденів "За мужність" та "Золотої зірки" (посмертно), Герой України.

spivak

"Розумієш, є люди інтересів і люди принципів. Між ними - прірва. Перші ніколи не зрозуміють других і навпаки." Василь Сліпак

 

Матеріали /Режим доступу станом на 18.12.2020р./:
https://www.facebook.com/pages/%D0%A1%D0%BA%D0%B2%D0%B5%D1%80%20%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8F%20%D0%A1%D0%BB%D1%96%D0%BF%D0%B0%D0%BA%D0%B0/110408684063220/
https://www.facebook.com/volodymyr.omelyan/posts/10153909627008439
https://www.facebook.com/skorpionchyk 
https://www.5.ua/suspilstvo/koly-hovoriat-harmaty-muzy-movchat-poroshenko-vshanuvav-pamiat-vasylia-slipaka-232379.html?fbclid=IwAR1gPgjI2aY5VQwx4WCYyFchEHCaOTCCq9nXSnDmnHsiah-07t9Qt-XgfSA
https://tyzhden.ua/Society/250976?fbclid=IwAR16Mu9OR2YELRuK4NhJ7OiSx5VDgKE80qi2iN_q7hhPv2l5VML8rfS8oDA 
https://novyny.24tv.ua/den_pamyati_vasilya_slipaka_spogadi_pro_legendarnogo_mifa_n903858

Підготувала науково-технічна бібліотека
Новосад В.Я., зав. сектору,
Гордійчук Х.І., бібліотекар

Матеріал підготовлено 18.12.2020р.

 

 

Контакти

Науково-технічна бібліотека НЛТУ

вул. Ген. Чупринки, 101, м.Львів, 79057

тел.: (032) 237-79-85

e-mail: library@nltu.edu.ua

Пропозиції та побажання просимо повідомляти нам на електронну адресу  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Top of Page