«Коханці Юстиції»: антидетектив Юрія Андруховича. КНИГА РОКУ ВВС - 2018

«Коханці Юстиції» – паранормальний роман, у якому окремі життєписи з притаманною автору композиційно-стилістичною майстерністю об’єднуються в художню цілість і аж волають про восьми-з-половиною-серійну кінематографічну реалізацію. Родинно-побутові і політичні вбивства, зґвалтування і грабунки, розбещення малолітніх і загадкове відокремлення голови, ідейні зради і зради заради ідеї, закладені різним дияволам душі й не завжди справедливі, але часто жахливі покарання. Чого ще треба, щоб читач відчув себе благим і з насолодою усвідомив свою моральну перевагу над нещасними коханцями примхливої Юстиції? Та вже – за старою доброю традицією – й над автором, якому спало на думку увічнити таких пропащих істот.

“Рік 1641 ознаменувався у місті Львові цілим ланцюгом жахливо-прекрасних подій, серед яких цілком видатне місце посіло привселюдне спалення такого собі Альберта Вироземського, особи без громадянства і з вельми туманним соціальним минулим. Точна дата цього дидактичного спектаклю на площі Ринок нині для нас не має значення: у будь-якому разі йдеться про осінь – принаймні як осінь середньовіччя”.

Довгоочікуваний роман Юрія Андруховича є передовсім грайливим за формою текстом, у якому письменник розвиває свої найкращі традиції (тим цікавіше, коли вони не збігаються з найпомітнішими тенденціями української прози останніх років).

Уже оформлення книжки є деконструкцією «старого стилю», коли текст супроводжують практично дослівні ілюстрації з цитуванням конкретних епізодів. Нереалістичність ілюстрацій і певна несподіваність обраних фраґментів додають пародійного настрою. А сам твір Андрухович поділив на «вісім з половиною серій» – дев’ять окремих квазидетективних історій, на перший погляд, нічим між собою не пов’язаних. Насправді, звичайно, пов’язаних. Їх об’єднує тематика екстраваґантних, викличних, незвичних злочинів і злочинців або підозрюваних із різних епох – від Ренесансу до «застою»; образ мандрівного цирку, що завжди ґастролює десь неподалік подій, про які йдеться, а також причетність до Галичини. Нарешті, й сам наратор, який, хоч і змінює час від часу лексику й елементи стилю, зберігає манеру оповіді – повільної, замисленої, повної метатексту, специфічних Андруховичевих переліків тощо.

А що ж злочини та злочинці? Це, наприклад, «синя борода» з міста, названого з характерною грою «Другобіч»; Богдан Сташинський, убивця Степана Бандери; бізнесмен часів «прекрасної епохи», який викупив у темних сил вічну молодість для своєї дружини, але через певні збої в потойбічній механіці жінка з часом стала молодшати – і ось підстаркуватого чоловіка судять за розбещення малолітньої. Є тут і давній улюбленець Андруховича – Самійло Немирич із нахилами сучасного напівбандита-напіволігарха. В останній історії, дія якої відбувається на зламі 1960–1970-х років у спокійному галицькому обласному центрі (в ньому вгадується Івано-Франківськ, змальований у цікавих побутових подробицях), стається резонансний злочин: знаходять атлетичної будови труп із відтятою головою. Звісно, це збурює громадськість. Ефект посилює тодішня загальносоюзна гіперпопулярність фільму «Фантомас», що привертав особливу увагу і до значно менш масштабних кримінальних інцидентів. Проте – Андрухович знову кидає виклик традиційній формі – останній «квазидетектив» залишається без розв’язки. Комусь таке вирішення видасться кумедним, когось розчарує, але воно цілком улягає загальній «постмодерній» (наскільки сьогодні можна вживати цей термін) природі «Коханців Юстиції».

Фінал також утверджує одну з головних, сказати б, ідейних ліній книжки – сумнів у леґітимності/виправданості/справедливості/доречності будь-якого покарання і розгадування описаних злочинів, будь-якого суддівського жесту – від ухвалення звичайного юридичного вироку до випадків «самоврядного» прийняття громадянами на себе ролей вершителів справедливости. Як-от у випадку з одним із героїв книжки, націоналістом. Під час німецької окупації він, обурений масовою колаборацією з нацистами, вирішує спровокувати хвилю терору, щоб посилити спротив українців і «розплатитися» за співпрацю з німцями. Цьому «антисудовому» мотивові присвячено й епіграф до роману: «Нехай звершиться правосуддя. Нехай загине світ».

«Коханці Юстиції» – вельми строката книжка. Її можна назвати мозаїчною і кінематографічною – на це друге натякає й автор. Конструктивно та концептуально текст, напевно, є ближчим до «Таємниці», а образним насиченням і карнавальним настроєм наближається до «класичної» трилогії Андруховича. Щоправда, із геть іншим темпоритмом: замисленим, поступовим, навіть медитативним.

Постмодерн триває, карнавал не скінчився
Властиво, всі розгадки всіх загадок «Коханців Юстиції», навіть там, де вони є, мають дуже умовний і суперечливий характер. У цьому сенсі книжку можна назвати «антидетективом». Після кожного нібито розкриття істини або нібито тріумфу правосуддя виникає маса запитань. Чи визнані винними справді є злочинцями? Чи справедливе і виправдане їхнє покарання? Ба навіть – чи взагалі мав місце злочин?

Сумнів у можливості докопатися до переконливої правди, у можливості правильного покарання – один із головних наскрізних мотивів книжки. Що ж, це вірна ознака того, що Юрій Андрухович залишається відданим постмодернізму з його багатозначністю та сумнівами у можливості отримати відповіді на запитання.

Як залишається письменник відданим і суто стилістичним традиційним ознакам свого письма. Якщо ви – любитель чи любителька творчості Андруховича в цілому, то в «Коханцях Юстиції» на вас чекають «старі друзі». Маю на увазі фірмові «переліки», специфічну, притаманну саме Андруховичу гру слів, його характерний гумор та сексуальні мотиви.

Отже, карнавал триває. Присутня в книжці, безперечно, і багатоповерхова розгалужена система цитат, самоцитат (а отже, й самоміфологізації – зокрема, на рівні жартівливих «сутичок» із критиками: так, Андрухович їдко знущається з розповсюджених закидів з приводу традицій зображення приходу радянських військ до Галичини 1939 року – з використанням офіцерськими дружинами нічних сорочок як суконь, невмінням користуватися ватер-клозетами тощо), натяків, символів (наприклад, протягом усіх «серій» на маргінесі кожної історії неодмінно з’являється мандрівний цирк «Ваґабундо»).

Так само постмодерною є повсякчасна фрагментація тексту і сюжету, його нібито розпад, але при цьому утримування в єдиному силовому полі.

Загальна грайливість «Коханців Юстиції» наближає роман (я все-таки називатиму його саме так) до ранніх романів Андруховича. Втім, тут зовсім інший, значно повільніший темп, менш «густий» ритм, більше рефлексії та риторики. «Коханці Юстиції» явно не стануть такими культовими, як «Рекреації» або «Московіада», проте навряд чи будуть так само мало прочитаними й осмисленими, як «Таємниця».

Нова книжка Юрія Андруховича, ніби на витку спіралі, багато в чому перетинається з його «класичною» прозою дев’яностих і початку двотисячних років. Але вона ж може виявитись і вступом до істотно нового етапу творчості письменника.

• Рецензії до книги.
  Коханці Юстиції» крайній роман Юрія Андруховича, а можливо і не роман, а збірка оповідань? Це питання дискусійне. Видавництво назвало цей твір параісторичним романом, і в цьому є певна логіка, і частково це роман, адже вісім з половиною історій, об'єднані не тільки Галичиною, як місце де все відбулося, не тільки історією, а і Юстицією, або правосуддям, яке чинили над персонажами, а можливо можна вжити і слово героями оповідань. Історичний діапазон широкий, від п’ятнадцятого століття до 60-х років двадцятого століття, герої різні, але їх об’єднує Юстиція, яка вирішує їхню долю, можливо цілком заслужено, можливо і ні. Відчувається любов автора до цих героїв, в їхніх діях відчувається романтизм, як наприклад з Мирославом Січинським. Цю книжку варто екранізувати, з неї вийде пристойний серіал, адже це не вісім з половиною історій це вісім з половиною серій, в яких присутня, любов, Галичина, і Юстиція. Як бонус варто зазначити, що книжка отримала перемогу року BBC. Читайте українську літературу, і знайдете в ній запитання, яких уникали, АЛЕ і знайдете в них відповіді. /Іван/.
• Довгоочікувана всіма прихильниками Юрія Андруховича його нова книга: "Коханці юстиції". Від часу останнього роману "Таємниця" минуло 10 років, тому усі читачі, я гадаю, уже давненько зачекались чогось нового від Андруховича. Почну з майже критики. У мене лише одна претензія - це не роман: книгу можна назвати збіркою оповідань, есеїв і повістей, але, повторюсь, це не роман. Якусь спільну лінію звісно можна видобути, як ту ж "юстицію" навколо якої крутиться сюжет кожної частини, чи мандрівний цирк, який зринає майже в кожному оповіданні, але це не сюжетні лінії, а такі собі нитки на які нанизані намистини оповідань. Всі частини (оповідання) книги просто чудові, звичайне кожне на свою манеру. Ви побуваєте і у давньому Львові, і у Коломиї за часів "бабці Австрії", у міжвоєнному Станіславові, у невідомому галицькому місті у нацистські часи. Перед вами пролітатимуть епохи, люди, та їх переживання, події сумні та веселі, та незмінним залишатиметься одне: Юстиція, чи то пак підсумок твоїх вчинків, який може не завжди справедливий, але завжди незворотній. Читайте, насолоджуйтесь і замислюйтесь, бо в деяких розповідях Юрієві Андруховичу вдалося закласти більше смислу, ніж багатьом авторам у грубезних томах. P.S. Паперова книга відносно дорога, але в Yakaboo ви можете цілком легально придбати електронну версію за значно менші гроші. /Сергій Одноріг/.
  
• Любов – це людське. Любов – це той щем, без якого нас немає. Ю. Андрухович "Коханці Юстиції" Це моє, можна сказати, знайомство із автором ( так, мені соромно ). Перше, що я почитала, то було "Нам усім пощастило". Але мені, людині не надто обізнаній в його життєвому шляху та творчому доробку, було не все зрозуміло. От саме тому я і пішла почитати "Коханців...". Скажу одразу - я не фанат особливого бруду чи неадеквату. Наприклад, всі мої потуги почитати того самого Винничука закінчились крахом та псіхами. Не сприймаю я такого "поєхавшого" гумору чи світогляду, чи бігпоймищо як, до прикладу "Мальва Ланда". Але Андрухович закохав мене в "Юстицію". З першого оповідання про Немирича. Я поки читала той перший розділ, заспамила буквально свою стрічку в інстаграмі цитатками. Іноді сміялась в голос. Неперевершено. Гостре слівце, вдалий зворот, соковитий опис, тонкий сарказм, тяжка іронія - все чисте, кришталеве. Як весняний струмок, який по-факту тече по багні, але водичка-то чиииста. Особливо було приємно бачити описані локації Галичини. Мала щастя жити у Львові, вивчати його історію. Всі картини яскраві та живі. Мушу не погодитись з коментаторами, які стверджують, що це не роман, а збірка оповідань. Зовсім ні. Це справжнісінький таки роман. Всі розділи зв'язані між собою, прошиті червоною ниткою. І не лише через те що описують життя пройдисвітів та лиходіїв, чи говорять про їхній кінець. Червона нитка - то кохання. Навіть, найбільш затятий шахрай, найхолодніший вбивця, найбрудніший пияк та найхитріший крадій колись відчував у душі тепло до іншої людини. Не важливо, була то дочка ката, що любила різничука з ковбасами, чи відьма-бдсмщиця. Вони відчували, вони кохали. А значить - були такими ж як і ми - людьми. Поганими, брудними, противними, тими, хто бовтається на соціальному дні, але людьми. Саме кохання відрізняє людину від звіра. Хоча дуже часто воно і перетворює людину на тварюку. Се ля ві. /Оленятко Ла/
  
  

Про автора. Юрій Андрухович (13.03.1960) — знаний український поет, прозаїк, перекладач, есеїст, один із засновників постмодерністської течії в  українській літературі, яку умовно називають «станіславським феноменом».
Живе і  працює в  Івано-Франківську. По закінченні середньої школи Юрій Андрухович навчався на редакторському відділенні Українського поліграфічного Інституту у  Львові (1982) та Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім.  М.  Горького в  Москві (1991). Працював газетярем, служив у  війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991–1995). Співредактор «часопису текстів і візій» «Четвер» (1991– 1996). Віце-президент Асоціації українських письменників (1997–1999).
У  1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в  радянські роки класика української поезії першої половини XX  століття Богдана-Ігоря Антонича. Був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу («Бурлеск  — Балаган  — Буфонада»), яка об’єднала авторів з  Києва (Олександр Ірванець), Львова (Віктор Неборак), Івано-Франківська (Юрій Андрухович).
З 1991 року Юрій Андрухович почав публікуватися у  літературних журналах України, а  1997 року окремими виданнями вийшли разом чотири його книги: збірка поезій «Екзотичні птахи і  рослини», книга прози, до якої входили романи «Рекреації» і «Московіада», роман «Перверзія», який невдовзі став культовим, та книга есе «Дезорієнтація на місцевості».
Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, навіть порівнюючи його за значимістю у світовій літературній ієрархії з  Умберто Еко. Його твори перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й  мовою есперанто.
Прозовий доробок письменника складається з романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця» (2007). А також книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в  сирі» (2006), «Лексикон інтимних міст» (2011), «Тут похований Фантомас» (2015), «Коханці Юстиції» (2018).
Юрій Андрухович є  лауреатом багатьох престижних літературних нагород. Зокрема літературної премії «Благовіст» (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), спеціальної премії в  рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), нагороди «За європейське взаєморозуміння» (2006), літературної премії Центральної Європи «Angelus» (2006), премії імені Ханни Арендт (2014) та Медалі Гете (2016) за видатні заслуги у галузі міжнародного співробітництва та поширення взаємодії між німецькою та українською культурами.

Юрій Андрухович "Коханці юстиції" - книга-онлайн - читати тут.

Матеріали /Режим доступу станом на 09.03.2020/: 
http://www.meridiancz.com/get_book2/
https://krytyka.com/ua/reviews/kokhantsi-yustytsiyi 
https://www.yakaboo.ua/kohanci-justicii-1613765.html#tab-reviews
https://texty.org.ua/articles/85819/Kohanci_Justyciji_antydetektyv_Jurija_Andruhovycha_Nova_knyzhka-85819/
http://www.chytomo.com/kohantsi-yusty-tsiyi/ 
http://www.books-xxi.com.ua/products/kohantsi-yustitsii
https://mybook.ru/author/yurij-andruhovich/kohanci-yusticiyi/read/ 
https://fabulabook.com/product/rekreatsiyi/
https://opinionua.com/2019/03/13/yurij-andruxovich/
https://www.bbc.com/ukrainian/features-45937654
  Підготувала науково-технічна бібліотека
відділ інформаційних технологій і комп'ютерного забезпечення
зав. сектору Новосад В.Я.,
абонемент художньої літератури
Федорак Н.Г.

Матеріали підготовлено 09.03.2020р.